Персональний сайт Ірини Кулаковської

* * *




Ти не слухай її - ту, хто жінкою лишиться навіть

У дуельному шалі, із вістрям кривавим в руці

Чи у мокрому дранті, коли рваний ранок ще чавить

Перестиглі тумани, мов сливи, загрузлі в сльоті.

 

 

Не займай. Довгі пальці гірчать хризантемовим болем.

Тихий голос просякнув печаллю пташиних ключів.

Шарудить падолист, грізно піниться збуреним морем.

І відносять вітри насінини розпатраних слів.

 

 

Наче  ржава трава, шелесне плащ із мокрої замші,

Вже заюшений в пурпур заходу зім'ятий поділ.

І вона привітається холодно й чемно, як завше,

Обтрусивши росу із кленових скуйовджених крил.

 

 

Ще на скронях у неї пашіють твої поцілунки,

І вуста пломеніють багрянцями юних калин.

Та у шейкері часу розмішано спогади, трунки

І приправлено щедро тонкими букетами вин.

 

 

Ти  до неї мовчи. І вона не озветься, будь певен,

Не покличе з собою в шатро жовто-палевих віт

Смакувати дощі і терпкий фіолетовий терен,

Дарувати дорогам жоржиновий вибляклий цвіт.

 

 

Бачиш, коси руді павутинками туго сповиті?

Гордовита постава, повільний, розмірений крок...

Ми заплющимо очі, ми знов заблукаємо в літі

Десь далеко від неї, під гронами зрілих зірок.



Создан 04 фев 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником