Персональний сайт Ірини Кулаковської

Художник, що малює на асфальті




Дощі вродили рясно, як ніколи.

Звисають до землі налиті грона.

Обгорнуті туманом видноколи.

Здається місто шкіркою лимона,

 

 

Розмоклою у вранішньому чаї.

Дощі заходять у мою оселю -

Безкомпромісні, заздрісні, безкраї.

Прядуть розмов заплутану куделю.

 

 

Плітки полощуть, цідять слів нектар,

Куштують каву, розстеляють ліжка.

Загашеного місяця ліхтар

Закляк на гілці, як велика шишка.

 

 

Там, за вікном, дощі і тут - дощі.

Ми вже на "ти", ми вже в єдине звиті.

Дощі блукають в закутках душі

І споминів дитинних топчуть квіти.

 

 

Лиш той, у дворі, мовчазний дивак

Якийсь інакший, мов з чужої зграї.

Подертий плащ, обтіпаний рюкзак

І в погляді - солоних туг розмаї.

 

 

Стомився, змерз, але не рветься в дім.

Він схожий на скоцюбленого діда.

Підтоптаний самотній пілігрим...

Розмішує в калюжах барви літа

 

 

І пише на бруківці міражі:

Прозорих дам, прозорі гори й луки.

Хоч все до щенту злизують дощі

І обпікають задубілі руки.

 

 

Він у спокуті, він в одвічній варті.

Дощем крізь пальці гупають хвилини.

Художник, що малює на асфальті,

Старий П'єро у гримі Арлекіна.



Создан 05 фев 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником