Персональний сайт Ірини Кулаковської

* * *




Гіркоти було до схочу

І осені - до нестями.

І повінню хризантем

Змивало принишклі сни.

А хтось в переході грав

На клавішах відчаю. Рани

Давно відбринілих нот

Сніжинками на асфальт,

У нетря слідів і тріщин

Спускалися. У садах

Поволі згорало листя,

Лишаючи порох літ

І опіки на траві.

Самотні світила гасли,

Немов електричні лампи.

І день, ніби плід каштана,

Зірвався на стигу землю,

Щоб розколотись

На колючі половини.

До дна, здавалось, випито всі рими

І навіть біль всотовано до краплі.

І дощ, мов струм.

Його холодні списи

Пронизують, проколюють, проходять

Крізь шкіру, серце, місто,

Стогін, спомин,

Крізь пальці, час

І простір, і прощення...

І вже самотність - об'єктивна дійсність -

Мене не спалює, як відьму на майдані.

І все під пилом: і єдиний, й вічне...

Але чомусь так сталось:

Ми зустрілись.   



Создан 19 фев 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником