Персональний сайт Ірини Кулаковської

* * *




Він приходить раптово,

Наче повінь у Сахарі

Або перший сніг у Зімбабве.

Його волосся пахне пилом поневірянь,

Відчаєм роздоріж

І ще трішки - липовим медом.

Його слова мають присмак

Диму, юшки і багаття,

Розпаленого постмодерновими Адамом та Євою

На березі якоїсь річки,

Що розчинилася в темряві й тиші

Там, в тій країні, де добре лише удвох.

 

 

Він знімає у вітальні піджак,

Незграбно припасовує до забутого в дверях ключа

Свій побитий міллю "метелик".

Залишає в кутку капелюх, шпагу,

Жебрацьку торбу, Росинанта

Та інший реквізит - відповідно погоді.

Ми п'ємо чай, і порцелянові дракони,

Скрушно хитаючи пелехатими головами,

Читають у наших очах майбутні сни.

День повільно тане на дні голубої чашки,

Спрощується до обрисів кола,

Висихає до цитринового шмату,

Безжально відкраяного заради ілюзії

Створення тропіків у окремо взятому напої.

 

 

Ми маємо достатньо часу.

І, перш ніж третій дзвоник

Розколе реальність

І розставить по місцях виконавців,

На папері з'явиться вірш.

Цей вірш не отримає жодної премії,

Не потрапить до жодних фондів

І навіть підручники не приліплять до нього

Прізвиська "класика" -

Він буде живим.

 

 

Насправді всі музи,

Незалежно від віку і статі,

Працюють акторами

В театрі ляльок.

Тільки митці цього

Чомусь не помічають.



Создан 19 фев 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником