Персональний сайт Ірини Кулаковської

* * *




В моїй оселі все менче сонячних зайчиків.

Сюди вчащають добродії в подертих капелюхах.

Лишаючи на сніговій галявині килима

Болючі синці слідів, так схожі на потонулі човни,

Вішають у вітальні плащі, кидають у куток парасольки

І повільно знімають обличчя, ніби гумову рукавичку.

Я слухаю, як вистигає чай, і метушливо шукаю слова.

Так шукають забуті вдома окуляри.

 

 

В моїй оселі все тихше співає капіж.

І все чіткіше чути кашель саксофона.

В бідолахи, ймовірно, сухоти,

А його господар, сусід згори,

Не хоче переривати репетицію.

Раніше я думала, що поверхом вище мешкає небо,

І дуже здивувалася, побачивши опецькуватого дядька,

Що чимчикував стелею.

 

 

Мій годинник занадто переймається буденними проблемами.

Його хворе серце так нерівно калатає.

Я страшенно стурбована, адже годинники

Насправді ніколи не псуються -

Вони нагло вмирають від інфаркту.

Уважно роздивляюсь тишу.

Кажуть, по її відтінках читають долі

Загублених мрій і клонованих спогадів.

 

 

В моїй оселі чомусь незатишно і тоскно,

Немов на пляжі в середині грудня.

Я сплю. Солона рідина невиплаканого моря

Повільно рухається стежками судин -

Від кінчиків думки до кінчиків пальців і назад.

Можливо, в глибинах моєї душі, порослих лісами коралів,

Ти знайдеш і витягнеш скриню Нептуна

Із втраченим скарбом - єдиний мій посаг.

 

 

 



Создан 20 фев 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником