Персональний сайт Ірини Кулаковської

* * *




Ніколи не літала уві сні,

Лиш грала янусів

У барвах балаганів.

Вдягала фрази, жести і обличчя,

Неначе старомодні капелюшки,

І простягала свій талант у натовп.

Людці сміялись, лузгали насіння.

А мідяки невимовлених слів

Лягали в лона христорадних кухлів.

 

 

А опісля, коли розтанув галас

І сонце закотилось за куліси,

Брела крізь місто, вересень і втому,

І ліхтарі, заквітчані, мов пані,

Кивали співчутливо головами

І сипали пелюстки ночі й світла

Під ноги. Мудре, посивіле небо

Порозкидало килими-калюжі,

Оздоблені перлинами зірок.

 

 

Ніколи не писала аж до сходу,

Лиш грала гамлетів, ромео чи гераклів

І жодної Офелії, Джульєти,

І жодної тремтливої, слабкої, прозорої мелодії.

Коли ж завмерли в хрипі пальці оркестрантів

І місяць перевтілився у рампу,

Як смертний вирок, надійшло прозріння.

Збагнула: є костюм, перука, маска,

Під ними ж - пустка, пастка, згусток болю.

 

 

Щербата карусель глухої сцени

З примерзлим павутинням ран і тріщин

Малює кола дантівського пекла,

Затиснуті між прошарками раю.

Химерні тіні, стоголосі птахи

У галереях спогадів. Самотні.

Благально піднесли до стелі руки.

А я лиш віддзеркалення в зіницях -

Луна, відбиток. Та настане завтра.

І знов світанок виштовхне у справжність.

 

 

І будуватиму барвистий балаган

Серед якогось ярмарку... Завіса.



Создан 11 июн 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником